Хочу запропонувати коротенький кліп. Його ми робили разом з Філіпом Дженінгсом. Філіп був Фонайнером. Або просто 49. Адже у вояків є така звичка – обзаводитись радіопозивними. Так от Філіп був Сорок дев’ятим. Четвірка – приналежність до сектора Галі. Дев’ятка – командир. Разом ми пройшли випробування безкінечними патрулюваннями у зоні грузино-абхазького конфлікту. Разом випили немало пива у нашому оонівському військовому барі під назвою “Галі Парадайз”.

      Якось Філіп розказав сумну історію про свою відданість прогресивній групі “Yes”. У себе в Британії Філіп мав повну колекцію вінілових дисків групи. Це була його гордість і порятунок від військової рутини .

     Але одного дня до Філіпа підійшов один з сержантів. Радісно сказав: “Спасибі, сер, це для мене  справжній подарунок!”. “Який подарунок?” – здивувався Філіп. “Ну та колекція дисків, які ваша дружина здала за безцінь до магазину!” – пояснив сержант. І додав: “А мені дуже подобається група “Yes”. Я все одразу й купив.”

     Філіп негайно зателефонував додому дружині. Та пояснила, що колекція вінілового мотлоху  захаращувала  полицю. Філіпу стало сумно.

     Коли Філіп розповів мені цю історію, він ніби знову, але вже там, у Грузії, пережив драму меломана.  Я  ж сказав, що до місії взяв з собою емпетришну збірку групи “Yes”. Бачили б ви радість Філіпа! Повна колекція? Звідки, з України?  “From Petroffka” –уточнив я.

    Як мало нам треба для щастя…  Але ця історія лише для того, щоб зрозуміти, чому ми були гарними друзями. А в кліпику – інша музика. Там звучить Армстронг.  Фотографії  – з нашої місії. Пісня про  чудесний світ і реальні картинки створюють таку собі контрадикцію і філософський настрій. Філіп розписав сценарій прямо по словах. Ось фото, яке дає змогу уявити собі хід творчої думки Філіпа. 

  А ось  фрагментик з книги про Галі (містечко у зоні грузино-абхазького конфлікту). 

     «Галі – втрачений мандариновий рай. Снігові шапки гір

Кавказу височіли над долиною, де під променями спекотно-

го сонця все життєрадісно грало помаранчевим кольором. В

радянські часи на мандаринах мінгрели робили свій добро-

бут. В містечку зростали двоповерхові будинки з балконами,

арочними сходами і підвалами, де зберігались цистерни вина і

чачі. У дворах за один мандариновий сезон з’являлись “Жигулі”

і “Волги”. Грали такі бучні весілля, що столи виносили аж на ву-

лицю, щоб прийняти сотні гостей. Але на початку дев’яностих

краєм проповзла війна. Через декілька років все повторилось.

Хвиля біженців перекотилась за ріку Інгурі. Частина населення

залишилась.

     Конфлікт залишив згарища будинків. Над ними моторошно

височіють димарі печей, з якими контрастують вцілілі пальми

у дворах. Все змінилось. Лише снігові вершини продовжують

споглядати долину з тисячолітнім холодним спокоєм. А хазяй-

ка вцілілого дому Ізольда дивиться дубльований грузинською

мовою бразильський телесеріал “Клон” і чекає, коли в новинах

повідомлять про те, що Галі нарешті знову повернуть Грузії.

     “Галі-парадайз” – іронічна назва, яку придумали військові

спостерігачі. Слово “парадайз” звучить на двох десятках мовних

акцентів. Міжнародна спільнота представлена в основному ма-

йорами. Підполковників менше. Ще менше полковників. І всьо-

го один генерал, який займає посаду головного військового

спостерігача.» 

   Отже, музика Армстронга, сценарій Філіпа, фото мої і польського фотографа Юстини Мілінкієвич – доброї знайомої, монтаж француза Паскаля (прізвище забув). І ще варто уточнити – цей кліпик ми робили перед від’їздом Філіпа на рідну Британщину. Тому  все це називається Good Bye, Four Nine! Все це  – “дембельські” штучки. Зараз я негайно напишу Філіпу, що він може передивитись цей кліп в інтернеті. Справа в тому, що з технічних причин  мій друг досі так і не зміг продемонструвати це слайд шоу своїм вдома. Диск із записом не читався. 

    Вийшло забагато тексту. Але з іншого боку, це ж щось на кшталт щоденника! Сентиментальність і миротворчість, йоли пали… Світ дійсно чудовий. Попри все.