Аудіо. Глава "На Марс!"     

Скачати аудіоверсію можна ще й тут                   Або й тутечки,,,,,,  

Презентація книги  у Севастополі (відео)

Просто про книгу і автора  (відео)

Як ми з Філіпом робили слайд-шоу про нашу службу в ООН у Грузії (текст, відео)

Viasat Explorer трохи про автора (відео)

Мій привіт Маклауду. Навчання в Шотландії (відео)  
                       
Просто журналіст  

Ех, молодьож!                                                                                                                                                                    

Відгуки читачів  
(частина 1,            частина 2,          "Севастопольські аноніми")                                                               


Де можна придбати книгу?    

ЧИТАТИ  В ІНТЕРНЕТІ?       НА  WIKISOURCE ЦЕ  Є !




  

  







          


               

Альбій Шудря: від Косова до Косового
(життєвий шлях одного севастопольського журналіста).

 
Це книга про покоління, в душі якого завжди гримітеме рок-н-рол.., - пише Альбій Шудря в своїй книзі «Албі бек»  
Після цих слів не можна не замислитися над тим, чому ми, нащадки цього покоління, іноді не розуміємо їх так само, як і вони нас. Може, тому, що вони зіткані з протиріч, тому що народились у державі протиріч? Таким є Альбій Шудря.
Цікава його доля. Народився в містечку Косові на Івано-Франківщині і побував з миротворчою місією у Косові в Югославії, в Грузії його прізвище мало типове мінгрельське звучання, а для офіцерів–арабів воно означало «моє серце». Для англійців він став просто «Албі бек». Такий собі космополіт, можна сказати. Для багатьох людей він став своїм.
Справжній син комуніста (його батько був завідувачем відділу агітації і пропаганди райкому партії – комуніст, що писав у вільний час вірші). Альбій обрав кар`єру військового журналіста, а не рок-музиканта через зарплатню і офіцерський мундир, хоча, слухаючи рок-н-рол, десь підсвідомо намагався ковтнути повітря свободи, хоч так і не став активним бунтарем проти політичного устрою. Альбій Шудря, як і багато інших радянських людей,які звикли до такого способу життя, навіть не задумувались, навіщо та ідеологія. Та вона й не була їм потрібна. Сила партійного квитка – тільки у привілеях, а фактично – це просто клаптик паперу.
Навчання і перші роки трудового життя
Майбутній військовий журналіст навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі. Після навчання був відправлений на Далекий Схід до редакції газети «На страже Родины», де люди щоденно писали про добросовісних офіцерів та вели партійну пропаганду.
Свобода творчості приходить тільки разом з «перебудовою»
Все частіше звучали пропозиції на кшталт: «а чому б нам не почати писати, наприклад, про наркоманів чи проституток і про вплив цих ганебних явищ на свідомість людей «ратної праці»? – згадує автор.
З приходом «гекачепістів» та розгортанням подальшої боротьби за владу всі очікували на те, що ж буде? Шудря розуміє, що більше він ніколи не піде до жодної партії, щоб не бути обмеженим ніякими рамками.
Коли він думав виправдовуватися перед німецьким капітаном, йому так і хотілося сказати:
« Його (батька) життя було великим компромісом. Що компроміс, як на те пішло, був необхідністю і в моєму житті. А взагалі – ми нормальні! Ми не ортодоксальні партійці!» 
Музична кар`єра
Спробою «позбутися» цього комуністичного тиску було прослуховування легендарних «Блек Себет», «Deep Purple» та інших західних рок-виконавців. До того ж, Альбій Шудря навчався в музичній школі по класу фортепіано. Тому цілком зрозуміло, що в юності він став одним з учасників деяких місцевих рок-груп, наприклад, «Групи продовженого дня». Щоб виконувати улюблений рок-н-рол, доводилося маскуватися, обманювати організаторів концертів, переробляти пісні. Коли він був інструктором з туризму на турбазі «Карпатські зорі», то іноді ходив на репетиції декілька кілометрів. Тоді він навіть не уявляв, якими неприємностями ця музика може загрожувати його батьку. А через одну пісню про пам`ятник Шудрі взагалі ледве не приписали ідеологічну «диверсію». Саме через любов до музики він через декілька років поїде служити на Далекий Схід, бо дуже хотів купити синтезатор.
Легендарний 
Севастополь
Після Далекого Сходу Альбій Шудря переїжджає до Севастополя, працює в газеті «Флот України». Саме тут він побачив справжню ідеологічну пропаганду, пропаганду, впливу якої він все життя намагався уникнути, пропаганду Росії у «російському місті», яким Севастополь вважають і росіяни, і самі мешканці. На власні очі він бачить, як не пускають фрегат українського флоту «Сагайдачний» до порту, по-шпигунськи потрапляє на зустріч з Лужковим, коли той роздає ключі від квартир. І Шудря одразу згадує, як знімає «врем`янку» в тьоті Валі. Він чудово відчуває силу пропаганди і чудово розуміє її впливовість.
У важкі часи Альбій Шудря потрапив до Севастополя: український флот тільки ставав на ноги, а Росія намагалася його «втопити». Було складно, бо майже нічого не було. У редакції сиділи в тужурках, грошей ледве вистачало сплатити за житло. Дружина Альбія влаштувалася працювати на радіо через те, що одного разу не змогла купити зубну пасту! Однак всі ці труднощі не змінили ставлення журналіста до своєї роботи і не змогли примусити перейти його на сторону пропагандистів. У стосунках Росії та України в той час було велике напруження, що досягло свого апогею в Одесі, коли російське гідрографічне судно «Челекен» намагалося вивезти цінне обладнання, на яке українська сторона мала повне право. Протистояння двох флотів навіть нагадувало чимось початок війни. Тоді вирішувалася доля багатьох людей і Альбій не міг дозволити собі не висвітлити ці події об`єктивно на фоні підступної пропаганди російських мас-медіа.
З Косова до Косова
Але найцікавіше чекало на Альбія Шудрю попереду: можливість з середини зрозуміти, що то за «звір» такий – НАТО.
Першим сусідом по кімнаті став англієць, мовчазний і дещо чопорний (як і всі англійці), але Альбію вдалося встановити з ним контакт. Більше того, Пол Озборн (так звали того англійця) був вражений музичною обізнаністю нашого співвітчизника і навіть подумав, що до нього надіслали шпіона. Яку гордість у той момент, напевно, відчував наш журналіст за те, що він має можливість показати себе гідним представником українського народу, бо британці вважають, що українці – це ті ж самі росіяни. А що думають там про росіян? Що вони бігають босоніж в шапках-вушанках, з горілкою та балалайкою. Так спочатку, напевно, думав і Пол Озборн, але згодом вони змогли перебороти настороженість у стосунках. Цікавий досвід отримав Альбій Шудря із спостережень за британцем, цікавий в плані пізнання менталітету. Взагалі, про різноплановість менталітету різних націй журналіст розповідає багато: про педантичних німців, стриманих англійців, емоційних французів. І він з усіма зміг знайти спільну мову, бо кожен із них був його колегою, іноді навіть бойовим товаришем, коли проходили чек-поінти, привозили журналістів на репортажі, вибиралися зі снігових заметів…
Описуючи буденне життя військових, Альбій Шудря намагається жартувати, але твір пронизує присмак гіркоти, переживань і страху. Його оточувала війна, і на кожному кроці чекала небезпека від снайпера або міни при дорозі. При чому на таке наші люди (військові) зважуються тільки заради грошей і речей, які можна було привезти додому, хоча зарплатня в нашого контингенту була найнижчою серед усіх. Саме так жив наш співвітчизник: ніякої романтики, пафосу – просто рутинна, щоденна робота.
До того ж, були ще деякі складнощі. Перш за все, Альбій сумує за своєю домівкою, згадуває і Севастополь з його славнозвісними традиціями (в т.ч. і пропагандистськими). Це місто, де люди проти НАТО, навіть не розуміючи, що воно таке. 
Були спочатку труднощі і з мовою, бо рідною журналіст не мав змоги спілкуватися рідною мовою – тільки англійською, зрозуміти яку з вуст німця чи нідерландця було нелегкою задачею. Задумуєшся, чому українською пише Альбій Шудря. Міг же написати і російською, і англійською… Хоч наш співвітчизник дружньо ставиться до інших народів і мов, але він – патріот своєї Батьківщини, українська для нього - рідна, він успадкував її з молоком матері. Саме глобалізація наштовхнула автора писати рідною мовою, вплітаючи в тканину тексту до численних англомовних запозичень близькі серцю поодинокі діалектизми. У Севастополі українську мову серед простих людей не так уже й часто почуєш, крім того, сьогодні небагато творів, які написані українською мовою.
Згодом, Альбій Шудря розуміє, що від нього відношення Альянсу до України не зміниться, бо уряд наш не поспішає вступати до НАТО. Звісно, Шудря виконує свій журналістський та громадянський обов`язок, але тільки через те, щоб для самого себе залишитися нормальною, гідною людиною.
Перебуваючи в зоні конфлікту, Шудря розуміє весь жах протистоянь, війни. Адже і серби, і албанці – дві нації, серед представників яких - високоосвічені, розумні люди.
А сходяться дві маси «розумних» - ллється кров, - пише Альбій Шудря в своєму творі. 
Уряд у всьому звинувачує міжнародну спільноту, хоча насправді, мають прийти покоління, які не бачили, як розстрілювали невинних людей і палили домівки.
Навчання
Але все одно життя в Місії для Альбія Шудрі було по-своєму цікавим: нові люди, нові умови, нові місця, серед яких Шотландія і Абхазія.
До речі, про Шотландію в журналіста залишилися дуже теплі спогади. Справа в тому, що йому довелось брати участь у навчаннях «Північне сяйво». Усі умовні операції проходили майже як справжні, особливо виділяє серед них Альбій зустріч з «демонстрантами» - британськими військовими, які вийшли з плакатами, де було написано не тільки англійською, а й українською. Ці демонстранти викрикували щось на зразок: «НАТО – геть», лаялися і кидали пакетами з водою. Все було настільки реалістично, що, навіть зустрівшись з ними після операції, хлопці не могли повірити, що це був лише своєрідний розіграш.
Це навчання, окрім позитиву, однак, примусило хлопців добряче понервувати: по-перше, через погану погоду судно, на якому вони припливли, не змогло підійти й взяти їх на борт, тому Альбію з товаришем довелося ночувати у якійсь казармі, де їм ледве вдалося дістати матраси, щоб лягти і відпочити. Але це було ще не все…
Перелякані цивільні британці, які нічого не знали про навчання, подумали, що на їх території проходять справжні бойові дії, у яких українці виступають як завойовники. Ці чутки почали розповсюджуватися і ЗМІ, але паніка серед англійців тривала недовго. Проте українське керівництво було стривожене не на жарт, постійно телефонувало і вимагало доповісти про те, що вони там роблять. Англійці не розуміли наших проблем, але папірець про те, що українці нічого не скоїли, написали. Отримавши цю «писульку», керівництво заспокоїлося. Ця ситуація – типовий приклад залишків безглуздої бюрократії радянських часів, із якої Шудря глузує. Приїхавши додому, Альбій не звертає уваги на численні доповіді й перевірки, звіти про те, чого і скільки він привіз додому. Він лише радий, що повернувся.
Абхазія – гаряча точка
Потім на нього ще чекала місія в Абхазії. Іноді бувало справді страшно, бо Кодорська ущелина поряд. Там збивають літаки й гелікоптери, беруть заручників. Багато людей покинули ці місця, а ті, хто зостався просто чекають на те , що буде далі. Ясно тільки одне – людям потрібна хоч якась стабільність. Перебуваючи в зонах конфлікту, Альбій Шудря розуміє, що люди і в Косово, і в Абхазії хочуть жити спокійно, без війни, бо вона забирає з собою тисячі, мільйони життів, несе лише біль, страждання і сльози. Немає поганих чи хороших націй або народів: кожна людина може бути їх гідним представником, а може, і навпаки. Крім того, Альбій Шудря розуміє, що найчастіше чинником соціальних перипетій стає ненависна йому пропаганда. На жаль, і в стосунках України і Росії вона теж є, бо кожен тягне на свій бік. Ні, Шудря не має нічого проти росіян: багато з них є його друзями (в тому числі і з місії), але політика є політика, якої іноді краще не торкатись, щоб не зіпсувати стосунки. Справжній журналіст цінує правдиву інформацію і ненавидить пропаганду, яка маніпулює свідомістю людей.
Зрозуміло, чому так складно таким у Севастополі, який є центром цієї російської пропаганди. Бо таких, як Альбій Шудря – небагато, але вони намагаються їй протистояти. Коли були зірвані навчання «Сі Бриз», в редакції газети «Флот України» оголосили страйк. Керівництво було обурене, але журналісти від свого не відступилися. Цей страйк був своєрідною формою протесту проти проросійського висвітлювання подій. Зате наступного року навчання пройшли без проблем.
На фестивалі в Косово
Наприкінці книги йде мова про поїздку Альбія Шудрі на малу батьківщину, у своє Косово. Так, воно дуже змінилося, тепер там щороку проходить Фестиваль гуцульської культури. Таку подію наш журналіст ніяк не міг пропустити. Дійсно, місто намагалися впорядкувати, наблизити до євростандартів, і в чомусь це справді вдалося. Фестиваль пройшов гучно, та напевно не це так хвилювало Альбія – він приїхав додому, побачив рідні з дитинства місця, рідного дядька Олега, який привчив його до музики «Кінг Крімстон» і «Блек Себет». Народу на фестивалі чимало, сувеніри розбирають дуже швидко – ось де рай для колишніх випускників художнього училища, друзів Альбія Шудрі. Косів ожив як ніколи, місцевий уряд хотів би організовувати такі заходи частіше, адже ставка робиться на туризм, який тут може принести чималий прибуток, сприяти створенню робочих місць. З оптимізмом коментує цю ситуацію наш автор, бо багато людей, які поїхали на заробітки в Італію, Ірландію, починають повертатися додому, налагоджувати побут. Наш герой теж повертається до міста, де він тепер живе, до Севастополя, сповнений враженнями від побаченого й почутого. Карпати, рідне місто – у його серці.
Справжній патріот, справжній журналіст, щирий гуманіст – таким постає Альбій Шудря зі сторінок своєї книги. Дехто вважає його твір провокаційним, епатажним. Я з цим не згодна, бо тільки людина, вільна від політичних впливів, зможе так об`єктивно аналізувати ситуацію. Свобода – це не просто слова з авторських вуст, це – кредо його життя, до якого він прагнув ще з самого дитинства, яке почерпнув із безсмертного рок-н-ролу і розвивав у собі протягом всього свідомого життя.




Студентка СМГУ
Семенець Марина Олександрівна
(19 років)



м. Севастополь

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології СМГУ Бродська Ростислава Володимирівна


 

РОК-Н-РОЛ

     Навіть не знаю, коли це почалося… Можливо, ще в  п'ятирічному віці, коли безтурботно засипаючи на своєму ліжку, крізь подушку чув ревіння гітар групи “Блек Себет”. Неймовірну на ті часи музику  на першому поверсі слухав мій дядько Олег. В нього був магнітофон "Дніпро". Одного вечора забойна пісня "Iron Man", що розпочинається скриплячим голосом металевого монстра, прозвучала разів двадцять підряд.